26 серпня відбувся тренінг-дискусія «Дискреційні повноваження депутатів місцевих рад та членів виконкомів, персональна відповідальність під час прийняття адміністративних актів: нова адміністративна процедура і судова практика». Участь у заході взяли сільські, селищні та міські голови, депутати місцевих рад і члени виконавчих комітетів.
Захід провели Полтавський регіональний центр підвищення кваліфікації спільно з Полтавською обласною асоціацією органів місцевого самоврядування та проєктом Європейського Союзу «Підтримка ЄС комплексної реформи державного управління в контексті процесу вступу до ЄС» (EU4PAR Фаза ІІІ).
Спікерами тренінгу виступили Олена Гуленко, адвокат, експертка у сфері місцевого самоврядування, реформи державного управління та земельних питань, експертка проєкту EU4PAR, та Ігор Шевяков, суддя Полтавського окружного адміністративного суду.
Спікери зосередилися навколо практичних питань, які дедалі частіше турбують ОМС: де проходять межі дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування, за яких умов члени колегіального органу можуть нести персональну відповідальність, які наслідки може мати недотримання адміністративної процедури при прийнятті рішень.
Дискреція має межі, а адміністративна справа має завершуватися прийняттям адміністративного акта
Олена Гуленко зосередилася на особливостях застосування Закону України «Про адміністративну процедуру» колегіальними органами місцевого самоврядування.
Одним із ключових питань стала межа між дискреційними повноваженнями та обов’язком адміністративного органу діяти певним чином.
Дискреція означає, що закон допускає кілька правомірних варіантів рішення, з яких адміністративний орган може обрати один. Водночас сам факт наявності повноваження ще не означає, що рада чи виконком можуть діяти на власний розсуд.
Якщо закон чітко визначає умови і за їх виконання передбачає лише один правомірний варіант дій, виникає так звана нульова дискреція. У такому разі орган не може відмовити особі у задоволенні заяви лише тому, що депутати або члени виконкому мають інше бачення доцільності такого рішення.
Навіть за наявності дискреції рішення має прийматися в межах закону, відповідно до мети наданого повноваження, бути обґрунтованим і послідовним. За однакових або подібних обставин адміністративний орган не може без належного обґрунтування застосовувати до різних осіб різні підходи.
Окрему увагу приділили ситуаціям, коли питання виноситься на розгляд місцевої ради, але рішення не набирає необхідної кількості голосів.
За результатами розгляду адміністративної справи особа має отримати результат у формі адміністративного акта. Тобто адміністративна процедура не може завершитися лише повідомленням про те, що депутати не підтримали проєкт рішення. Якщо адміністративний орган відмовляє особі у задоволенні її заяви, така відмова має бути оформлена належним чином та містити мотивування.
Особливо це важливо у випадках, коли закон не залишає адміністративному органу права вибору. Якщо за наявності всіх визначених законом умов депутати не підтримують рішення, яке адміністративний орган зобов’язаний прийняти, така ситуація може розглядатися як бездіяльність адміністративного органу та бути оскаржена до суду.
Ще один принцип, на якому наголосили під час тренінгу, – право особи на участь в адміністративному провадженніі. Якщо адміністративний орган планує ухвалити рішення, несприятливе для особи, вона має бути заслухана. Форма реалізації цього права може відрізнятися залежно від конкретної справи: участь у засіданні місцевої ради, можливість надати пояснення, додаткові документи чи заперечення. Але сам принцип має бути дотриманий. Недотримання права особи на участь – може стати однією з підстав для скасування рішення адміністративного органу.
Як суди оцінюють рішення та бездіяльність колегіальних органів
Окремо учасники обговорили питання, яке є особливо чутливим для депутатів та членів виконавчих комітетів: чи можуть вони нести персональну відповідальність за невиконання рішення суду колегіальним органом. На цій тему зосередився Ігор Шевяков.
Якщо суд зобов’язав колегіальний орган прийняти конкретне рішення, а його члени в межах своїх повноважень не забезпечують виконання судового рішення, у межах судового контролю може бути поставлено питання про накладення штрафу на конкретних членів такого органу.
Під час практичної частини тренінгу Ігор Шевяков також звернув увагу на те, що застосування Закону «Про адміністративну процедуру» дедалі більше впливає на судову практику, зокрема у спорах, пов’язаних із рішеннями органів місцевого самоврядування у земельній сфері.
Суди дедалі частіше оцінюють такі правовідносини саме крізь призму виконання органом функцій публічної адміністрації та дотримання адміністративної процедури та її принципів.
Серед поширених проблем, які стають предметом судового розгляду, – неналежне оформлення результатів розгляду заяв, відсутність мотивування «відмовних» рішень та ситуації, коли орган фактично не завершує адміністративну справу прийняттям адміністративного акта.
Головний висновок: колегіальний характер прийняття рішень не звільняє орган місцевого самоврядування від обов’язку дотримуватися адміністративної процедури. Для місцевих рад і виконкомів це означає необхідність щоразу визначати межі своїх повноважень, забезпечувати участь особи у розгляді її справи, належно мотивувати рішення та не залишати заяви без остаточного вирішення.
Корисні посилання:
Методичні матеріали експертів: adminprocedure.org.ua.
Публікація: ЗАП у дії: як закон змінює судову практику – на прикладі Полтавського окружного адміністративного суду
Публікація: Межі дозволеного або дискреція адміністративного органу. Відповіді на найпоширеніші запитання